Коротка довідка про село Довжик
Село Довжик знаходиться у центрі сільської громади, якій підпорядковані села Рогоща, Табаївка, Унучки. Вперше село згадується в письмових джерелах XVII століття, що його викупив полковник Полуботок. У 1711 році було збудовано дерев’яну церкву Різдва Богородиці, яку за певних обставин перебудовували в 1821 та 1871 роках. А 21 вересня 2000 року відкрила двері для прихожан нині діюча церква.
Якщо перегорнути ще декілька сторінок минувшини – доцільно згадати, що біля сіл Довжик і Табаївка виявлено поселення епохи неоліту - бронзи, раннього залізного віку, ранньослов’янське поселення, кургани періоду Київської Русі. Біля села Рогощі археологами знайдено залишки літописного міста Оргощ.
Значні зміни відбуваються в житті нашого села в 18-19 ст. Вступає в свої права володіння поміщик Томашевський, а згодом володарем маєтку стає пан Комаровський. З 1782 року село Довжик стає центром Довжицької волості Чернігівського повіту. 1875 році замість церковно-приходської школи відкривається однокласна земська, будується бібліотека. 1896 рік заснований державний конезавод під управлінням графа Воронцова-Дашкова. Далеко за межами губернії славилися коні – чистокровні, вміло виїжджені, вони були гордістю стайні. На той час у село приїздило багато покупців з віддалених губерній.
В нас родючі землі і не дивно, що в 1898 році було закладено нові розсадники в Довжицькому маєтку. Залишки рідкісних видів дерев для нашої місцевості можна і досі зустріти на території гаю. Вміли наші діди-прадади працювати на землях. А ось в наш час в 2012 році розпочав свою роботу молочно-товарний комплекс приватного акціонерного товариства, голова спостережної ради якого Віктор Олексійович Ланько.
Славиться наша земля і своїми людьми: як не згадати Сулиму Івана Михайловича – славного козака нашого, якому силу і натхнення дала рідна земля;
Ємця Влодимира Володимировича – дійсно народного художника, який возвеличив красу нашого поліського краю на своїх полотнах, називаючи Довжик – колискою своєї творчості;
А героями ми називаємо воїнів славних, що в часи лихоліття загинули, захищаючи свою Батьківщину, мир і спокій на землі.
Все село ніби віддзеркалене у гербі нашої громади: зображення колосків – символ достатку і життя; кінь на світло-блакитному полі – це і звитяга козацька, це і слава робочих рук, що плекали коней на конезаводі; червоний колір – то гідність, сила, мужність мого народу; зелений – символ краси поліської землі; світло-голубий – простір, свобода мрія. Мрія наших людей про щасливе, мирне життя. З цими думками люди йдуть до храму Божого.
