Історія села Роїще (матеріали гуртка Мандрівник)

Дата: 26.02.2020 14:18

Кількість переглядів: 917

СКЛАД ГУРТКА «МАНДРІВНИКИ» РОЇЩЕНСЬКОЇ ЗОШ І-ІІ ст.

1. Аліменко Аліна Володимирівна

2. Вишняк Тетяна Олександровна

3. Горпинюк Альоша Юріївна

4. Дубина Дарина Федорівна

5. Кучерява Альона  Валеріївна

6. Літош Олександр Сергійович

7. Острик Павло Юрійович

8. Приступа Ірина Віталіївна

9. Романов Дмитро Олександрович

10. Чемор Тетяна Михайлівна

АНКЕТА

Повна назва населеного пункту: село Роїще

Місце знаходження, адміністративне підпорядкування: Чернігівська обл., Чернігівський р-н, село розташоване на півночі Чернігівського району.

Відстань до районного центру:

• шосейними шляхами – 20 км.

Існуючий, вимираючий, зниклий: існуючий населений пункт.

ВСТУП

Історію Роїще славну має:                                  У тисяча шістсот п’яти дев’ятім

Колись Роїська сотня тут була.                        Іван Виговський сотню утворив,

Козацьку славу з гідністю тримає                    І стали Ройські козаки на варті

І досі молодь нашого села.                                   Гетьманщини – держави рубежів.

У тисяча шістсот ще й двадцять п’ятім         Петрушин, Рудка, Сиберіж, Халявин

Писемна перша згадка про село,                         У складі сотні Ройської були,

Але й раніше, треба Вам сказати,                     До неї входили і Ріпки навіть,

Роїще вже поселенням було.                                 Тож знаними були ми на землі.

Сади тут райські завжди квітували,                 І козаки Вкраїну боронили

Роїлися тут бджоли по весні,                              На ближніх і на дальніх рубежах.

Тому село „Роїще” і назвали,                              Красовських, Бакуринських і Шихуцьких

Про це повинні пам’ятати ми.                          Залишились імення у віках.

                                                                               А нині славне працею й піснями

                                                                               Село оте, яке зростило нас.

                                                                               Що предки наші звались козаками,

                                                                                Ми будем пам’ятати повсякчас!

                                                                                             Орешко Алла Миколаївна

                                                                                               учитель Роїщенськоїшколи

Село Роїще розташоване на півночі Чернігівського району на берегах мальовничої річки Стрижень. Село має давні історичні коріння, славетні сучасні традиції. Воно знане в районі і області завдяки багатьом знаменитим землякам, які в різні часи прославляли свою рідну землю і знані як в Україні, так і за її межами.

Роїще – поселення древнє, про що свідчать залишки 13 стародавніх поселень, розташовані навкруги села в радіусі 4 – 5 км.

Найдавніше з них – могильник епохи бронзи (ІІ тис. до н.е.), залишений представниками давніх прибалто-слов’ян, який розташований в урочищі Логи.

Тут же археологи знайшли поселення та могильник прибалто-слов’янського племені неврів, датований І тис. до н. е.

На околицях села було знайдено також сліди шести поселень венедів: поселення в урочищах Тішин, Логи, два поселення на березі р. Стрижень та поселення на Поповій горі, які датуються ІІІ – VІІ ст. н. е.

У VІІ – VІІІ ст. н. е. в Подесенні вже мешкали сіверяни, поселення яких знайдено в урочищі Тішин. Пізніші поселення слов’ян розташовані в урочищах

Логи (ІХ – ХІІІ ст.), Тішин та Чаплище (Х – ХІІІ ст.) й на Поповій горі (ХІІ – ХІІІ ст.).

Кінцевим рубежем існування слов’янських поселень на території села є ХІІІ ст., точніше, час татаро-монгольської навали (30 – 40 рр.). Війська Менгу-хана знищили всі ці поселення. Але при археологічних розкопках кісток людей тут не знайдено, що свідчить про те, що люди при загрозі нападу відійшли у безпечніші місця.

Вперше у писемних джерелах село Роїще згадується в грамоті польського короля місту Чернігову від 25 березня 1625 року. За цією грамотою «граница земель Черниговских идет Беловесью по Хмельницкий ручей, Хмельницким ручьем через Черниговскую дорогу, идущую из села Роище»

Вже на карті французького інженера Боплана (1630 – 1646 р. р.) Роїще позначене як великий населений пункт.

У 1635 році село увійшло до складу утвореного поляками Чернігівського староства, а року 1666 зустрічаємо назву села на сторінках Чернігівської переписної книги [14, С. 19].

Існує дві легенди про походження назви села. За першою, тут колись були „райські” сади, звідкіля виникає назва „Раїще”. Друга ж легенда розповідає, що у цих місцях гарно роїлися бджоли – так з’явилася назва „Роїще”.

Саме тому бджоли прикрашають герб села (Додаток 1).

Члени гуртка «Мандрівник» поставили собі за завдання досконало вивчити всі події, що відбувались у с. Роїще, біографії видатних земляків і написати історію села, в якій би було відображено все те, що відбувалося в селі протягом багатьох віків.

Під час цієї роботи учні багато працювали з історичними документами, опитували учасників тих чи інших подій, під час туристичних походів відвідували історичні місця, знайомились з краєвидами села.

Весь зібраний матеріал викладено в даній роботі, в якій учні намагались презентувати його славетну історію та сучасність, людей, що є гордістю нашого села.

СУЧАСНИЙ СТАН СЕЛА РОЇЩЕ

1. Село Роїще розташований на півночі Чернігівського району

 (Додаток 2).

2. Територія сільської ради – 659 га

3. Населення села становить – 1139 чоловік

4. Характеристика населених пунктів, що входять до складу      Роїщенської  громади:

Всього населених пунктів 1 – с. Роїще, 918 дворів.

5. Місцева рада утворена – в 1924 році.

6. Сільський голова – Лєпа Олександр Миколайович (12.06.1970 р.н.).

7. Секретар ради – Семенюк Валентина Олексіївна (02.11.1959 р.н.).

8. На території сільської ради немає промислових підприємств. Землі обробляє Чернігівська молочно-індустріальна компанія.

9. Торгівля.

В селі Роїщі 6 приватних магазинів, один торгових майданчик.

10. Послуги зв’язку.

Кількість телефоннізованих населених пунктів – 1. Абонементів – 120.

11. Житлово-комунальне господарство.

Газова та водопровідна мережа.

12. Першочергові соціальні потреби с.Роїще:

1). Реконструкція водогону.

2). Будівництво дитячого садка.

3). Капітальний ремонт доріг з твердим покриттям.

4). Встановлення вуличного освітлення.

Роїщенська сільська рада

(Додаток 3)

Роїщенська сільська рада утворена в 1924 році. Було об’єднано до однієї ради п’ять хуторів. Які знаходились на невеликій відстані однин  від одного: Слобода, Скиток, Болотянщина, Бабичівщина та Зінковеччина. Згодом ці хутори зрослись в одне село. З початку заснування довгий час сільська Рада розміщалась у пристосованих приміщеннях і тільки у 1979 році було збудовано сучасне приміщення в якому розмістились правління колгоспу, сільська рада та відділення зв’язку.

Роїщенський будинок культури та бібліотека (Додаток 4)

Приміщення будинку культури збудоване у 1961 році.

Завідуючий будинком культури: Хоменко Федір Прокопович.

     У Роїщенському клубі відбуваються урочисті вечори, концерти, конкурси. Найбільш масово та весело жителі села святкують День села. Жителів села своєю творчістю радує ансамбль «Любисток» (художній керівник Хоменко Любов Григорівна), який приймає участь у всіх святкових концертах (Додаток 5). Відомий цей ансамбль й за межами села.

В будинку культури також діє хоровий гурток.

В 1973 році при будинку культури був створений духових оркестр, який функціонував до 1990 року.( Додаток 6) За час свого існування оркестр був переможцем районних та обласних оглядів (керівник гуртка: Юсупов Борис Олексійович).

В 1979 році при будинку культури був створений хоровий колектив (Додаток 7). Цей колектив був переможцем та призером районних, обласних та республіканських конкурсів художньої самодіяльності. За високі досягнення в 1982 році міністром культурі України Безклубенко С.Д. Роїщенському самодіяльному хору було присвоєно високе звання «Народний хор України».

В результаті пошукової роботи членами гуртка «Мандрівник» було встановлено, що історія сільської бібліотеки розпочинається з 5 грудня 1920 року із створення в селі хати-читальні, яка працювала при комуні «1 Травня» (бібліотекар – Сердюк Сергій Григорович).

Після створення  в селі сільського будинку у  культури у 1923 році, при ньому розпочала свою роботу і сільська бібліотека. Із спогадів жителів села Терехно Агафії Петрівни члени гуртка з’ясували, що 30-ті роки Свято-Вознесенська церква, припиняє богослужіння і клуб і сільська бібліотека переносяться в приміщення церкви. Післявоєнне відновлення бібліотеки і клубу відбувалось у 50-х роках. Після відкриття нового будинку культури в 1961 році в його приміщенні  розташовують три зали бібліотеки, значно збільшується книжковий фон, встановлюються сучасні стелажі для літератури. У 1981 році бібліотека входить до Чернігівської районної централізованої бібліотечної системи як її філіал, фонд бібліотеки складає 13,2 тис. примірників, кількість користувачів становить786 чоловік. Більше чверті віку незмінно працює бібліотекарем Бабич Валентина Олексіївна. Члени гуртка «Мандрівник» є частими гостями у Валентини Олексіївни, яка допомагає вести пошукову роботу, підбирає необхідну літератур(Додаток 4).

Роїщенська ЗОШ І-ІІ ст. (Додаток 8)

Єдиним закладом освіти села є загальноосвітня школа І – ІІ ст., будівництво приміщення розпочалось 1971 року. У 1974 році будівництво школи звершено. ЇЇ очолює Орешко Тамара Петрівна. Нинішнього навчального року у школі навчається 88 дітей. Працюють всі 9 класів, середня кількість учнів у класі – 12 чол. Педагогічний колектив школи налічує 17 вчителів.

У школі є спортивний зал, кабінети фізики, хімії, української мови, а також комп’ютерний клас. Учні школи неодноразово брали участь у предметних олімпіадах. Учениця 7 класу Чечіль Ольга виборола першість на районній олімпіаді з математики і посіла 10 місцеу на обласній предметній олімпіаді.

Великих успіхів за останні роки досягли спортсмени школи на чолі з вчителем фізичної культури Бабичем Володимиром Васильовичем. Вони становились переможцями у загальному заліку районної спартакіади школярів у 1995, 2002, 2003, 2004 роках, срібними призерами у 1991 році та бронзовими у 2008 році.

Ще більших успіхів наші спортсмени досягли в окремих видах спорту.

Так з легкоатлетичному кросі вони перемагали у 1996, 2003, 2008 роках, срібло виборювали у 1992, 1994 роках.

Чемпіонами району з шашок ставали у 1993, 1994, 2002, 2005 роках, срібними призерами – у 2003, 2004, 2008 роках.

У першості району з легкої атлетики наші школярі перемагали у 2003, 2004, 2006, 2007, 2008 роках, бронзу виборювали у 2011 році.

Успішно виступали наші школярі і у змаганнях з настільного тенісу.

Так у 1991, 1995,1996 роках, вони ставали чемпіонами району, а в 1992, 1994, 2005 роках бронзовими призерами.

У районних змаганнях з міні-футболу наші спортсмени перемагали у 2004, 2009 роках, срібло завойовували у 1993 році, а бронзу у 2003, 2011 роках.

У 2003, 2004, 2005, 2006 роках наші футболісти з великого футболу ставали чемпіонами району з великого футболу, а у 1995 та 2009 роках були бронзовими призерами.

Є також успіхи у наших спортсменів і у лижному спорті. Так у 2004 році вони були чемпіонами району, а у 2005 та 2008 роках були срібними призерами, а 2006 р. – бронзовими.

За ці спортивні досягнення вони нагороджувались грамотами, медалями, кубками та цінними призами (Додаток 9 ).

Серед учнів школи є і такі, що грали на першість України за юніорські команди «Десна» Чернігів та «Юність» (Панько Артем та Острик Павло) (Додаток 10).

Вагомий внесок у спортивні досягнення школи внесли такі учні як Ярош Андрій, Мещанін Андрій, Пуцай Сергій, Панько Артем (Додаток 11), Бабич Ігор, Бабич Альона, Бондарень Любов, Острик Павло, Чемор Тетяна, які неодноразово становились чемпіонами та призерами районних змагань.

При школі працює відділення ДЮСШ «Колос» з футболу, де з дітьми займаються висококваліфіковані фахівці.

Спортивний стадіон села Роїще оснащений всім необхідним для проведення різноманітних змагань. У 2011 році був визнаний кращим стадіоном району і нагороджений газонокосилкою (Додаток 12).

При школі створено історичний музей та музей народознавства «Берегиня» (Додаток 13, 14) в яких зібрано дуже багато матеріалу про історію та сьогодення нашого села.

Фельдшерсько-акушерський пункт (Додаток 15)

Завідуюча ФАПу – Зінченко Віра Віталіївна. Історія ФАПу розпочинається з 1902 року після того як місцева поміщиця збудувала для населення приміщення амбулаторії та невеликий стаціонар. У післяреволюційний час приміщення стаціонару були розширені, збудовано родильне відділення. Роїщенська лікарня обслуговувала прилеглі села: Хмільницю, Халявин, Рівнопілля, Петрушин та інші. У сімдесятих роках стаціонарне відділення було переведене до Чернігівської районної лікарні. В подальшому в результаті централізації на території села залишився тільки ФАП.

Поштове відділення (Додаток 16)

У 1990 році відкрито поштове відділення.

Завідувач відділенням – Скачок Тетяна Михайлівна.

Підписних видань на сьогоднішній день налічується більше тисячі екземплярів. У поштовому відділенні приймаються перекази, посилки, рекомендовані листи, бандеролі. Надаються такі послуги: прийом платежів за газ, електроенергію, телефон. Проводиться виплата пенсій, допомога на дітей, допомога малозабезпеченим сім’ям та інше.

Свято-Вознесенська церква – пам’ятка історії

та архітектури с. Роїще (Додаток 17)

 Коли саме у селі було побудовано церкву, відомостей немає, але той факт, що в універсалі Дем’яна Многогрішного від 23 червня 1671 р. Роїще згадується як село, свідчить про те, що вже на той час у цьому населеному пункті існувала церква. Вона була розташована на тому ж місці, що й нинішній храм. Це була Свято – Михайлівська церква. Її архів зберігся, починаючи з 1780 р. З архівних джерел можна прослідкувати кількість прихожан цього храму:

• у 1770р. – 566 чоловіків і 555 жінок;
• у 1810 р. – відповідно 681 та 767;
• у 1830 р. – 690 та 803;
• у 1850 р. – 866 жінок (кількість чоловіків невідома).

Церква у той час була чи не єдиним осередком культурного й духовного життя селян. Тут велися метричні книги, а 12 жовтня 1866 р. Святійший Синод видав указ, за яким при церквах повинні були вестися місцеві літописи, до яких заносилися історико-статистичні описи населених пунктів, а також усі знаменні події, що відбувалися у приходах. Про це пишуть „Черниговские епархиальные известия” у № 15 за 1903р.

На жаль, ці літописи, які зберігалися в обласному архіві, були втрачені під час Великої Вітчизняної війни, тому відомостей про церкву с. Роїще того періоду маємо небагато. Та у київських архівах знайдено цікаві документи про відкриття у с. Роїще однокласного училища Міністерства народної освіти. Зокрема, у листі інспектора народних училищ Чернігівської губернії І.Дорошенка від 21 березня 1872 р. зазначається: „Священник села Роища, Григорий Неговский, назначен мною законоучителем в начальное народное училище… с пособием от казны”.

До цього листа додається формулярний список Г. Неговського за 1872 р.: „Возраст – 61 год, уроженец села Роище, сын священника, рукоположен 1833 года Декабря 8 дня”. Далі перераховані нагороди та відзнаки Г.Неговського. Отже, можемо стверджувати, що він був священиком у церкві с. Роїще, починаючи з 1833 р.

          У церкві того періоду відбувалися всі значні події села. Так, 10 березня 1861 р. тут було прочитано царський маніфест про відміну кріпосного права, про що пише О. Ляшев у дослідженні „Роїще – село, сотенне містечко”.

          Будівництво нової церковної будівлі почалося в останньому десятиріччі ХІХ ст. та проводилося за рахунок благодійних пожертв від місцевих поміщиків Тризни, Рашевського, Камінського (за свідченням жительки села Зінченко Олександри Іванівни, яка чула про ці події від своєї бабусі). Нову церкву було урочисто освячено 19 серпня 1901 р. на свято

Преображення Господнього. В ній є два престоли – Свято-Вознесенський та Архістратига Михаїла. Сама церква отримала назву Свято-Вознесенської.

          У плані церковна будівля має вигляд хреста. Над нею побудовано купол та дзвіницю. Побудовано церкву з дерева.

          Революційні події 1917 – 1918 р. р. спричинили величезні зміни у житті села, в тому числі й у духовному. Новостворений більшовицький осередок розгорнув атеїстичну кампанію, у ході якої на загальних зборах членів РКП (б), КНС та сільської Ради (грудень 1925 р.) з порядком денним „Про новий побут та сім’ю” було прийнято рішення „звільнити сім’ю від старого побуту та релігійних забобон”.

          У ході цієї боротьби на цвинтарях спалювали хрести, активісти викидали з хат ікони. Церкву також було закрито, дзвони знято й відправлено на переплавку. Було демонтовано також мідне оздоблення іконостаса. За спогадами очевидців, активісти знищували старовинні ікони. Та все ж частину церковних реліквій вдалося врятувати – їх сховали вдома прихожани церкви. Саме приміщення церкви перетворили спочатку на склад, а в 30-х рр. там було відкрито клуб (зі спогадів жительки села Шевчик Марії Яківни).

          У роки Великої Вітчизняної війни церкву знову було відкрито для богослужіння. Нові ікони було замовлено в Чернігові. На честь перенесення їх до храму було організовано хресний хід, який прямував з Чернігова до Роїща. Жителі села зустрічали його з великою радістю: ставали навколішки, плакали. Роїщенець Бондар Максим замовив за свої кошти ікону Миколи Угодника, яка до цього часу збереглася в церкві, а також встановив хрест на куполі відновленої церкви. Пізніше цього добродійника поховали у церковному дворі.

       У післявоєнні часи дияконом у церкві був Григорій Єланський, а священиком – отець Сергій (Пушко), який беззмінно служив протягом 40 років. До речі, й помер він на Великдень (зі спогадів Льодової Марії Гаврилівни, псаломщиці храму).Зараз настоятелем церкви є отець Георгій, псаломщицею – Льодова Марія Гаврилівна, церковним старостою – Москаленко Ганна Петрівна.

          У 2003 – 2004 рр. церкву було відремонтовано. Церковна община багато зробила для того, щоб покращити інтер’єр приміщення. На жаль, нашу церкву декілька разів грабували – вкрали багато старовинних ікон та Євангеліє.

Обеліск воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни та воїнам-визволителям

Останки загиблих воїнів, які були поховані на Поповій горі, під сосною, були перенесені в центр села. На цьому місці, в парку був побудований обеліск. На обеліску викарбувані імена жителів села Роїще, які не повернулись з Великої Вітчизняної війни, та воїнів визволителів.

ЗНАЧНІ ДЛЯ СЕЛА РОЇЩЕ ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ

З історії козацтва с. Роїще

Відомо, що козацькі оселі вже існували в с. Роїще у роки Визвольної війни середини ХУІІ ст. Та про Роїську (Ройську) козацьку сотню вперше згадується в універсалі гетьмана Івана Виговського від 24 лютого 1659 року. В той час козацьким сотником у селі був Хома Рашенко, якому був наданий у володіння млин на р. Стрижень.

Протягом 1664 – 1672 рр. у документах відсутні згадки про Ройську сотню. Лише з 1699 р. вони з’являються знову.

Центром козацької сотні було саме село Роїще. Тут був розташований козацький курінь, яким керував курінний отаман. Існував козацький курінь і в Роїській Слободі. До нас дійшли відомості про слобідського курінного отамана Саву Овечку (1659 р.).

На початку 30-х рр. ХVІІІ ст. Ройська сотня займала територію близько 593 кв. км. До її складу входило 32 населені пункти, серед яких села Велика Вісь, Вербичі, Голубичі, Грабів, Звеничів, Осняки, Петрушин, Халявин, Сиберіж, Ріпки та інші .

Перша інформація про кількість козаків у с. Роїще належить до 1732 р. Тоді у селі мешкало 52 козацькі родини. А за переписом 1781 р. в Роїщі було:

• козаків виборних – 12;
• підпомічників – 234;
• пушкарів – 54;
• значкових товаришів – 10;

Всього – 310 чол.

          На кінець ХVІІІ ст., як свідчить цей перепис, козаки жили лише в Роїщі. У Слободі їх вже не було.

          У січні 1782 р. з Чернігівського, Новгород-Сіверського та Стародубського козацьких полків було утворено Чернігівське намісництво, і Ройська козацька сотня припинила своє існування. Та вона залишила по собі помітний слід у військовій історії козацтва.

          Так, у Чигиринському поході 1676 р. загинув ройський сотник Іван Рашевський (Малик), в Очаківському поході 1738 р. брав участь сотник Яків Бакуринський разом зі своїм сином Леонтієм. Останній за відвагу, виявлену в цьому поході, був призначений наступним ройським сотником у 1738 р.

          Нащадки перших трьох ройських сотників: Хоми Рашенка (1659 – 1660), Івана Рашевського (1672 – 1676) та Миколи Грембецького (1677 – 1687) отримали дворянський титул.

У вирі революції

          Звістку про скинення царя селяни отримали у лютому 1917 р. Селяни зібралися на мітинг, який відкрив Григорій Байрак. Він вніс пропозицію скинути і порвати портрети царя [6].

          Із спогадів місцевого жителя Петра Дмитровича Мартиненка члени гуртка  отримали інформацію,що в грудні 1917 р.  активісти створюють комуністичний осередок, який розгорнув роботу з впровадження в життя більшовистської політики. На селянському сході було створено сільревком, до складу якого ввійшли П. Д. Кобець (голова), Г. П. Печорний (заступник), Г. А. Печорний (секретар), М.С. Льодовий та інші. Також було створено бойовий загін, який налічував 150 чол. Командиром цього загону став П. Д. Кобець.

          На першому засіданні ревкому П.Д. Кобцю та Г.П. Печорному було доручено налагодити зв’язок з більшовицькою організацією Чернігова з метою надання допомоги в озброєнні загону. Таку допомогу було надано – бійці загону одержали 25 гвинтівок.

          Ревком конфіскував землі поміщиків Тризни і Рашевського та відібрав частину хліба у заможних селян і розділив його між бідняками.

Роїщенська комуна «Пешого травня»

(1927 – 1929 рр.)

16 грудня 1927 р. на загальних зборах партосередку, ради КНС та депутатів сільради було обрано ініціативну групу з метою створення першого

колективного господарства в селі Роїще.

          На початку 1928 р. ця група створила комуну «Перше Травня». До неї входило 13 сімей [2, Арк. 3]. В господарстві було 16 коней, 2 бики, 1 косарка, 8 кінних плугів, 10 возів. Комуна одержала 220 га землі. Головою комуни було обрано Н.І. Льодового. Для керівництва справами господарства було створено раду з 5 чол. [6].

           З початку 1929 р. комуну очолив Д.П. Мартиненко. Навесні цього ж року в комуні було відкрито дитсадок і ясла, а до кінця року побудовано корівник, свинарник, кормокухню [6].

          У 1929 р. в комуні було 44 голови ВРХ, 38 свиней, 52 вівці. Отримували надої по 2003 л. від корови, збирали врожай зернових в середньому 16,5 ц з гектара, від однієї свиноматки отримували по 7 поросят.

Розстріляне майбутнє

Історія сталінських репресій у селі Роїще  починається задовго до сумнозвісного 1937 року. Ще у лютому 1928 р. було віддано під суд селян Зінченка, Будаша, Грицана, Плесуна і Насінника за саботаж хлібозаготівель, а сім’ю Будашів – вислано з села.

У 1930 р. в селі було створено комісію з розкуркулення у складі М.С. Василенка, Д.П. Мартиненка, І.П. Шуриги, Л.Ю. Кужельного, Д.І. Сердюка, яка за допомогою інших активістів: Н. Льодового, С. Зіненка, Ф. Коробка, Ф. Шарого та Г. Коваленка почала репресії щодо заможних селян .

Так до 30 листопада 1930 р. було зруйновано 17 найкращих селянських господарств: М. Долинського, Шеремета, Лещонка, Т. Бондаря, двох Василенків, Г. Лутченка, П. Волинського, І. Грицанка, М. Шевчика, Байрака, Вороб’я, Чубука, Зеленого, Будаша та інших. Вісьмох останніх разом з сім’ями було вислано до Сибіру.

Жертвами репресій ставали навіть покірні виконавці волі більшовицької партії. Так, у серпні 1936 р. було заарештовано й пізніше розстріляно активного учасника встановлення Радянської влади на Чернігівщині, уродженця с. Роїще Павла Дем’яновича Кобця, який у 20-х рр. працював на радянській та господарській роботі: 23 липня 1925 р. став головою Куликівського, а в жовтні 1926 р. – Бобровицького райвиконкомів, з вересня 1927 р. очолював Чернігівський спиртзавод, потім – Чернігівський відділ Торгсину, а в 1933 р. був призначений директором Чернігівського обласного історичного архіву.

ВИДАТНІ ЛЮДИ СЕЛА РОЇЩЕ

Панько Микола Леонідович – народний майстер – різьбяр, член спілки художників України. ( Додаток 18)

Зінченко Володимир Данилович – художник, член спілки художниківУкраїни, голова обласної організації спілки художників України.

Дем’яненко Борис Дмитрович – народний художник України, Член Спілки художників України (Додаток 19)

Печерний Петро Іванович – скульптор, народний художник України, член спілки художників України.

Зінченко Микола Іванович – художники, член српілки художників України (Додаток 20)

Насінник Віталій Миколайович – народний депутат СРСР

Сердюк Петро Кирилович – лауреат Державної премії СРСР 1982 р. кавалер ордену «Леніна», «Жовтневої революції», «Знак Пошани» (Додаток 21)

Півня Ілля Федотович – тракторист кавалер ордену «Жовтневої революції»

Василенка Олексій Федотович – кавалер ордена Червоної Зірки,

Давиденко Лариса Ігнатівна – учасниця ВДНГ СРСР у м.Москва

Теренковський Дмитро Іванович – зав. інститутом неврології, психіатрії та наркології Академії Медичних наук України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України (Додаток 22)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. ДАЧО. – Ф. 4. – Оп. 1. – Спр. 260. – Арк. 19.
2. ДАЧО. – Ф. 57. – Оп. 1. – Спр. 50. – Арк. 3.
3. Зі спогадів жительки села Сердюк Х. А. – Записані А. М. Орешко.
4. Зі спогадів жительки села Терехно А. П. – Записані А. М. Орешко.
5. Зі спогадів жительки села Терехно О. К. – Записані А. М. Орешко.
6. Зі спогадів жителя села Байрака Г. М. – Записані П. Д. Мартиненком.
7. Зі спогадів учасника тих подій Льодового М. С. – Записані П. Д. Мартиненком.
8. Историко – статистическое описание Черниговской епархии. – Чернигов, 1844. – С. 144 – 145.
9. ПАЧО. – Ф. 1668. – Оп. 1. – Од. зберіг. 199. – Л. 5.
10. ПАЧО. – Ф. 1668. – Оп. 1. – Спр. 58. – Л. 107.
11. Русов А. А. Описание Черниговской губернии. – Чернигов, 1898. – Т. 1. – С. 207.
12. Студьонова Л. Ось де, люди, наша слава.: Бесіди про Чернігівське козацтво. – Ніжин, 2004. – С. 112 – 114.
13. Там же. – С. 209.
14. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание в Чернигове 1786 года. – К., 1851. – С.19.

« повернутися